Середа
18.10.2017
13:58
Категорії розділу
Години спілкування [0]
Конкурси [0]
Свята [3]
Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всьго опитувань: 351
Міні-чат
Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Статистика
    Білківська ЗОШ І-ІІІ ступенів
    Головна » Файлы » Сценаріїї » Свята

    Ти – наше диво калинове, кохана українська мово! Ведучий: Господиня: Господар: Господиня: Господар: Ведучий: Ведуча:
    10.04.2012, 23:41
    Тема. Ти – наше диво калинове, кохана українська мово!

    Мета:
    формувати національну свідо­мість, належність до рідної землі, народу, мови, історії; формувати стійку систему мотивації, світоглядних позицій та культури життя;   
    розвивати бажання бути активним учас­ником розбудови держави;
    виховувати почуття патріотизму та гордості за свою Батьківщину.

    Форма проведення: свято.

    Ведучий:
    Наказ
    «Вельмишановна громадо села Білок! Нині світлеє свято зібрало нас у цій залі. Зібралися люди добрі на свято своє, свято традицій, народних пісень вольних, мови рідної. І прославимо в цей день пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!»(На сцену виходять господар і господиня. Обоє в українських костюмах, з короваєм) .
    Господиня:
    Із святом вас, шановні добродії, шанувальники рідного слова. Сьогоднішня зустріч — ще одна сходинка до нашого взаєморозуміння, до родинного єднання в сім'ї вольній, новій.
     Господар:
    Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки — тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.
    Господиня:
    Шановні діти, вчителі, гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше — торжество рідної мови.
    Господар:
    Гостей дорогих ми вітаємо щиро, стрічаємо хлібом, любов'ю і миром. Прийміть коровай наш із жита-пшениці (Кладе коровай на стіл).
    (На сцену виходять ведучий і ведуча.)
    Ведучий:
    Мова — то цілюще джерело, хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.Століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.
    Ведуча:
    Україна — золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. У глибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше проходить часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідної сторони і рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу: мелодійні пісні та думи, барвисті коломийки та ліричні хороводи, чарівний фантастичний світ казок. Хай же  Ссьогоднішнє свято відкриє перед вами, дорогі друзі, шанувальники української мови, розум, мудрість, гумор нашого талановитого народу.
    Ведучий:
    Любіть Україну у сні й наяву,
    Вишневу свою Україну,
    Красу її, вічно живу і нову.
    І мову її солов'їну. (На сцену виходять читці).
    1-й учень:
    Як гул століть, як шум віків,
    Як бурі подих рідна мова,
    Вишневих ніжність пелюстків,
    Сурма походу світанкова.
    Неволі стогін, волі спів,
    Життя духовного народу.
    2-й учень:
    Як парость виноградної лози,
    Плекайте мову. Пильно й ненастанно
    Політь бур'ян. Чистіше від сльози
    Вона хай буде. Вірно і слухняно
    Нехай вона щоразу служить вам,
    Хоч і живе своїм живим життям...
    3-й учень:
    Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово, традиції і обряди — це криниця невичерпного народного життя. Бережіть свою одвічну колиску і спокій на землі.
    О, не згуби ти свого родоводу,
    Безсмертна мово, рідна і терпка.
    Ти є душа співучого народу,
    Що був, і є, і буде у віках.
    4-й учень:
    Трембітна мово. Музико. Калино.
    І споконвічна й назавжди моя.
    До тебе завше я душею лину.
    Марія... мрія... мамине ім'я.
    Зорею, казкою ти снила тихо,
    Коли в колиску клала немовля,
    Вела за ручку, берегла від лиха
    І вчила перше слово вимовлять.
    5-й учень:
    Розквітай же, мово,
    І в родині, й в школі,
    Й на заводі, і у полі.
    Пречудесно, пречудово —
    Розквітай же, слово (Пісня «Наша мова»)
    Інсценізація казки про частини мови.
    Дійові особи: Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Прийменник, Сполучник, Граматика.
    Ведучий:
    — За горами високими, за морями глибокими є славна і благодатна земля. З давніх-давен під блакитним небом там вирощують золоті хліба, плекають квітучі сади, складають найкращі в світі пісні.
    Владарка цього краю — Мова Солов'їна. Держава її поділена на князівства з дивними назвами: Лексика, Фонетика, Граматика, Стилістика.
    Одного разу княгиня Граматика викликала своїх дітей — доньку Морфологію і сина Синтаксиса — й звеліла їм:
     Граматика:
    Зберіть у палац усіх моїх вельмож, хочу почути, який лад і порядок дають вони в князівстві, чим займаються мої піддані та чи вміють шанувати злагоду і єдність...
    Ведучий:
    І прийшли до палацу вельможі, і кожен сказав слово про себе та свою родину.
    Іменник:
    — Я вітаю тебе, пресвітла княгине, від імені найчисельнішого, найважливішого, найчастіше вживаного племені слів. Ми, іменники, називаємо все: предмети, явища, почуття... Ось погляньте: світить (що?) сонце, кругом (хто?) діти. І ліс, і поле, і річка, і море, хліб, роса, машини... Мама і тато, бабуся й дідусь, друг і товариш... Країни і планети, океани і галактики — все відповідає на запитання: хто? що? Як сонце і вода породжують усе живе на землі, так і ми живимо мову. І в реченні можемо бути будь-якими членами...
    Прикметник:
    — Усе, що сказав мій брат Іменник, — правда. Та не слід забувати й інші племена. Без мене, Прикметника, не скажеш, що квітка — гарна, дівчина — вродлива, матуся — ніжна, а Вкраїна — рідна. Що молодість — прекрасна, дитинство — незабутнє, а старість — мудра.
    Що Бог — милосердний, земля — свята, хліб — насущний, наука— потрібна, злодійство — ганебне, а книга — безцінна... Адже важливо знати не тільки, хто ми, а й який, яка, яке, які ми.
    Займенник:
    — Я не можу вихвалятись, як Іменник і Прикметник, бо ми, Займенники, не такі чисельні й не такі яскраві та пишні. Нас небагато, ми маленькі, але завжди готові прийти на допомогу ближньому, зайнявши його місце у мовленнєвому потоці. Я і ти, ми і ви, він, вона, воно, вони — всі ми, Займенники, вірно служимо Матінці Мові і, як повнозначні її частини, сумлінно виконуємо свою синтаксичну роль...
    Числівник:
    — Усім хочеться заможно жити. А якщо хочеш бути багатим — мусиш уміти лічити гроші. Отож без нас, Числівників, годі й братися хазяйнувати! А чи знали б ви, скільки тисячоліть існує наша материнська мова, коли засновано Київ, у якому році хрестили Русь, скільки років прожив Тарас Шевченко?
    І кількість, і порядок при рахунку — за все це відповідаємо ми, Числівники.
    Дієслово:
    — А без мене взагалі не можна уявити життя. Зі мною сонце світить, земля родить, люди працюють, діти граються, вчаться, ростуть. Я і хліб печу, і казку читаю, і одяг шию, і в морі плаваю, і Вітчизну люблю, й міста будую, і зло караю.
    Разом з Іменником — граматична основа речення, його головні члени: Підмет і Присудок...
    Прислівник:
    — Так, брате Дієслово. Ти — рух, дія, думка, поступ. Але чи знали б усі, де, коли, як і з якою метою ти звершуєш свої справи, якби не ми, скромні Прислівники? Вдень і вночі, влітку і взимку, давним-давно, колись і тепер — завше поруч з тобою — я, Прислівник. І, незважаючи ні на що, залишаюся незмінним.
    Прийменник:
    — Я хоч і не маю самостійного значення, та виконую важливу і благородну місію. Я слова між собою єднаю, дружбі їхній сприяю. Без мене не визирнеш у віконце, не розкажеш про кінофільм, не сядеш за стіл, не підеш до школи, не поділишся з другом.
    Сполучник:
    — Ми з Прийменником — службові, вірно служим нашій мові. Приміром, я, Сполучник, з'єдную однорідні члени речення, а прості речення зв'язую у складні.
    Граматика:
    — Ви порадували мене, добродії, переконавши у тому, що її Величність Мова Солов'їна житиме і процвітатиме вічно. Бо всі ви живете дружно, в єдності й гармонії. А в єдності — сила народу.
    Всі:
    — Боже, нам єдність подай.
    Ведуча:
    Із сивої давнини бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова.
    (Звучить класична музика. На сцені 12 учнів. Кожен із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови.)
    1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
    1769 рік — видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів, текстів та церковних книг.
    1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
    1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
    1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
    1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
    1884 рік — закрито всі українські театри.
    1908 рік — вся культура й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».
    1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
    1983 рік — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
    1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні
    (Музика замовкає. Учениця із запаленою свічкою читає «Молитву» Ольги Яворської).
    МОЛИТВА
    Гріховний світ вирує неспроста,
    Підступний Демон, що керує нами,
    Та піднімається нетлінно над віками
    Велична постать вічного Христа.
    О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,
    Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
    Прости гріхи й провини безневинні
    І до спасіння всіх нас поведи.
    О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,
    Всели в серця неопалиму мрію,
    Щоб ми, пізнавши віру і надію,
    Жорстокий світ добром перемогли.
    Моя прекрасна українська мова —
    Найкраща пісня в стоголоссі трав,
    Кохане слово, наше рідне слово,
    Яке колись Шевченко покохав.
    Ти все знесла: насмішки і зневаги,
    Бездушну гру ворожих лжеідей,
    Та, сповнена любові і відваги,
    З-за ґрат летіла птахом до людей.
    Ти наш вогонь на темнім полі битви,
    Невинна кров, пролита в боротьбі,
    Тебе вкладаєм тихо до молитви
    І за спасіння дякуєм тобі.
             Пісня «Молитва за Україну»
    Ведучий:
    Першим скористався справжнім гумором малоросійського народу і його мовою Іван Петрович Котляревський, якого по праву називаємо сьогодні основоположником української літературної мови.
    Ведуча:
    А Тарас Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова:
    Ну що б, здавалося, слова...
    Слова та голос —
    Більш нічого.
    А серце б'ється — ожива,
    як їх почує!..
    Ведучий:
    Любов до нашої Батьківщини починається з любові до маленької батьківщини, до пам'яті про рідний поріг, стежки дитинства, до мудрості народної казки, прислів'я, пісні.
    Ведуча:
    Багатий український народ і на ігри з співанками.
    Ведучий:
    Кожному народу дорога його мова, а нам — українцям — найближча до серця українська. Вона нічим не гірша від італійської — така ж співуча, від російської — така ж багата. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. Отож дбаймо про чистоту мови, щоб не опинитися у таких ситуаціях.
    Ведуча:
    А я хочу нагадати про найдавніші перли народної творчості — прислів'я, приказки, гуморески.
    (Учні читають гуморески Павла Глазового)
    ЗАМОРСЬКІ  ГОСТІ
    Прилетіли на Вкраїну
    Гості із Канади.
    Мандруючи по столиці,
    Зайшли до райради.
    Біля входу запитали
    Міліціонера:
    — Чи потрапити ми можем
    На прийом до мера? —
    Козирнув сержант бадьоро.
    — Голови немає.
    Він якраз нові будинки
    В Дарниці приймає. —
    Здивуванням засвітились
    Очі у туриста.
    — Ваша мова бездоганна
    І вимова чиста.
    А у нас там, у Канаді,
    Галасують знову,
    Що у Києві забули
    Українську мову. —
    Козирнув сержант і вдруге. —
    Не дивуйтесь,— каже. —
    Розбиратися у людях
    Перше діло наше.
    Я вгадав, що ви культурні,
    Благородні люди,
    Бо шпана по-українськи
    Розмовлять не буде.   

    ТУРОК
    Збирається мій знайомий
    В далеку мандрівку:
    Купив собі в Туреччину
    На тиждень путівку.
    Костюм справив елегантний,
    Вчить турецьку мову.
    Уже знає, як звуть турки
    Свиню і корову.
    Як спитати в магазині,
    Почім у них шуби,
    І як звуться по-турецьки
    Вуха, зуби, губи.
    Голова гуде у нього
    Від отих уроків…
    Він, до речі, на Вкраїні
    Живе двадцять років.
    Ходить всюди, як хазяїн,
    Аж дверима гурка,
    Хоча мову українську
    Знає гірше турка.
         
    Ведучий:
    Розвеселили вас гуморески, а під гарний настрій завжди хочеться співати (Учні співають жартівливу пісню «Із сиром пироги...»).
    Учениця:
    Вік живи і вік учись! Щоб збагнути цю мудрість, треба роки, і тоді тобі відкриється чарівність рідної мови, її поетичність, глибина і краса, її мелодійність і велич, її сила  і чистота. І ти зрозумієш, що тут на рідній землі, твоє коріння і сила. А що ти, людино значиш без коріння, без свого роду, без тої чарівної сили, яку тобі може дати тільки твоя рідна земля, тільки твоя криниця живильної народної мудрості? Рідна мово, хто цурається тебе, той не може бути по-справжньому щасливий на рідній землі, бо зрадив цю землю.
    Учень:
    Мово рідна, ти бездонна криниця мудрості народної, невичерпне джерело багатства. І хто приходить до твого джерела, той стає мудрим і багатим як сама українська земля. Звучи, моя мово, гордо і чисто!
    (Пісня «Рідна мова»)
    Дівчинка:
    А мені бабуся казала, що в нашій мові відбилася мудрість всього народу, у ній стільки порівнянь, стільки цікавих висловів, що кількома вдалими порівняннями можна дати характеристику будь-кому, підкресливши його найхарактерніші риси! Бабуня казала, що це стійкі народні порівняння, які несуть в собі певні образи.
    Хлопчик:
    Ой, знаю я тих порівнянь! У нас дома тільки ними й говорять. Особливо мама з бабцею. Хочете розкажу, як бабуся про хорошу дівчинку каже?
    Діти:
    Хочемо, розказуй!
    Хлопчик:
    Роботяща як мурашка; роботяща як бджілка; ладна як вивірка; весела як ясочка — це значить, що дівчинка дуже працьовита і весела!
    2 дівчинка:
    А я знаю про кого це вона казала! Про Оленку, бо про неї всі так кажуть! А от про красиву людину кажуть так: гарна як писанка; гарна як у небі зіронька; гарна як лебідка; гарна як квітка навесні; червона як калина; красна як з каменя збита!
    3 дівчинка:
    У нас про багатьох так кажуть, особливо про дівчат. Але як дівка некрасива та ще й не дуже розумна, то про неї говорять зовсім не так! А кажуть: гарна як свиня в дощ. А як ще й на голові неохайно, то подумають, що у голові чорт копійку шукав або скажуть, що в неї на голові, як у дурного на хаті. І не треба пояснювати про кого це я сказала? Звичайно, всі і так знають!
    2 хлопчик:
    Якщо привертають увагу здорові зуби, то кажуть так: зуби білі як часник; здорові як ріпа.
    4 дівчинка:
    А я про зуби теж знаю! Як великі зуби, то як у коня, а як гострі, то як у теслиці. Моя мама казала, що нічого не можна сховати від людського ока, на все є порівняння.
    3 хлопчик:
    Точно! І про ноги так само: як великі, то як у поліського злодія; як тонкі, то як патички; якщо довгі, то як у журавля!
    4 хлопчик:
    А про губи я знаю: товсті як вареники або тонкі як нитки.
    5 дівчинка:
    Бо народ наш веселий і мудрий, а ще більше роботящий, а хто лінивий, тому дістається у хвіст і в гриву! Про лінивого порівнянь багато! Лінивий як колода; лежить як дубова колода; працює як кіт на печі; робить як мокре горить. Я ще й більше знаю!
    1 хлопчик:
    А хто їх не знає! Я вам про дурнів розкажу, бо є їх стільки, що не перерозказати!
    Діти:
    Кого? Дурнів чи приказок?
    1 хлопчик:
    Та порівнянь! От послухайте. Розумний як осел; мов з печі звалився; розумний що качка; як з кози впав; як пустим мішком прибитий; дурний як чорт. І ще є!
    2 дівчинка:
    А я про язикатих знаю: меле язиком як лисиця хвостом; язик мов помело; писок як ворота; говорить як порожній млин торохтить.
    Бо українці такі люди, що не люблять, як багато говорять, а мало роблять. 2 хлопчик:
    А ще не люблять повільних, неповоротких, особливо мій дід. Він про них каже так: спритний як пень; жвавий як рак на греблі; хуткий як ведмідь за горобцями; квапиться як рак з дріжджами.
    2 дівчинка:
    А коли ти дотепний, то язик у тебе як бритва; гострий як ніж; сказав як одрубав!
    3 дівчинка:
    А якщо ти говориш зрозуміло, доступно, то люди це люблять, бо розказує він як у рот кладе; говорить як казку розказує.
    3 хлопчик:
    А якщо людина за щось міцно тримається і боїться втратити, то сміються, кажуть: учепився як рак за берег; тримається як рак за штани.
    4 хлопчик:
    А якщо людина потрапила у скрутне становище, то про неї скажуть так: зловився як миш за лапку; б’ється як пташка в клітці; застряг як галушка; зібрався як чорт у вершу.
    4 дівчинка:
    Зате як повезе, то теж підмітять: везе як чорногузові на волах; пішло як по маслу.
    5 дівчинка:
    А що вже боягузам дістається! Боїться як чорт ладану; боїться як заєць тіні; тремтить як лист на осиці; труситься як у лихоманці; тремтить як миш у запічку.
    2 хлопчик:
    І про бідного є свої порівняння: голий як у піст мишачий хвіст; грошей як у жаби пір’я; голий як кістка; голий як церковна миш; голий як долоня.
    1 хлопчик:
    А у нас як дуже когось не люблять, то про це прямо не говорять, а скажуть так: любить як сіль в оці, а колька в боці; любить як пес дідька.
    1 дівчинка:
    Коли зустрінеться велика кількість людей, то зразу згадаєш таке порівняння: як орда іде; як на ордані за водою.
    2 дівчинка:
    А про поганих так кажуть: добрий як перець, — і зрозумієте яка то людина.
    3 дівчинка:
    І про все на світі у нашого народу є порівняння, бо народ мудрий, має велике почуття гумору, вміє підмітити і добре все, і погане, і погані людські вади, бо ж як ти надувся, то спитають: чого надувся як жаба на листку; надувся як ковальський міх. А от про хорошу людину скажуть по-іншому, а про хорошу дитину так: дитиночка як ялиночка!
    4 дитина:
    Та й крикливих не обминуть; чого кричиш як ворона; кричить мов блекоти об’ївся; порядкує як чорт у лозах; закричав мов у трубу. І мабуть, нема нічого такого в світі, чого б не можна було з чимось порівняти!
    Дівчинка:
    А у нашій мові є і приказки, і прислів’я на всі випадки життя. Як вам прикро, сутужно, то вас розвеселить таке прислів’я: загляне сонце і в наше віконце. І стане легше на душі, бо правда кривду переважить. А от як правди нема, то скажуть: така правда, як на вербі груша. А про лінивого так мовиться: хто робить, а він гав ловить. А як ти зробив щось не так, то про це так гарно скажуть: ні богові свічка, ні чортові кочерга. Зробив: на собаку мале, а на кота велике! Чи й не діло учинив: на свиню хомут надів!
     5 дівчинка:
    Бо ж як узявся за якусь роботу, то мусиш робити, а не лінуватися. Бо засміють: в роботі «ох», а їсть за трьох! П’ять день не робимо, а два відпочиваємо! Грім не гряне — ледаче не встане. А ще люди кажуть, що лежачий плуг скоро поржавіє, а ледача людина скоро постаріє. Бо ж як вродилось ледащо, то не годиться ні нащо!
    5 хлопчик:
    І сердитих висміють: шалена муха вкусила за вухо! Злості повні кості! Ледве од сімох одгавкалась!
    5 дівчинка:
    І про полохливих: боязкому по шию, а сміливому по коліна; з переляку душа в п’ятки утекла.
    1 хлопчик:
    А от вам про дурних. Дурнів не сіють, не орють, вони самі родяться. Рости, рости, синку, хоч дурний аби великий! За дурною головою нема ногам спокою.
    1 дівчинка:
    А про язикатих що я знаю! Нащо нам музики, коли у нас довгі язики! У короткого розуму язик довгий. Довгими язиками тільки полумиски добре облизувати!
    2 дівчинка:
    Є ще про нещирих людей. Дивиться лисицею, а думає вовком. Щебече соловейком, а кусає, як гадюка, В очі співає, а поза очі лає. І про совість є: яка совість, така й честь.
    2 хлопчик:
    А мені про хвальків подобається. Роздайся море — жаба лізе! Багато диму— мало тепла! Кожна жаба своє болото хвалить. Чужого не гудь, а свого не хвали, хай тебе люди похвалять — так каже народна мудрість.
    3 хлопчик:
    В Україні завжди цінували здорових людей. Є про них казки такі: «Котигорошко», «Іван Кожум’яка». І прислів’я є: здоров’я входить золотником, а виходить пудами; здоровому все здорово!
    3 дівчинка:
    І вчить нас народ цінувати мудрість і досвід людей: мудрий вчиться на чужих помилках, а дурень на своїх; де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш; як постелеш, так і виспишся.
    4 дівчинка:
    Моя бабуся каже так: шануй сам себе, щоб тебе люди шанували, бо хто добра людям бажає, той і сам добро має. А от з ким поведешся, того й наберешся. Але доброму скрізь добре. Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.
    Дівчинка:
    І словом не образь людину, каже бабуня. Бо слово не полова, а язик не помело. І не кидайся словом, як пес хвостом. Бо хоч слово не стріла, а глибоко ранить.
    4 хлопчик:
    А мені тато завжди нагадує: став робити, то байдики не бити. Тато ледачих не любить. Він завжди каже, що маленьке діло краще за велике безділля. А зробив діло — гуляй сміло!
    5 дівчинка:
    От скільки ми всього знаємо гуртом! Все згадуємо і згадуємо, а на пам’ять приходить все нове!
    5 хлопчик:
    Звичайно, чим більше знаєш, тим краще пізнаєш рідну мову, стаєш мудрішим, відкриваєш чарівну криницю народної мудрості, душевної, світлої і чистої краси людських стосунків.
    Господар:
    Шановне товариство! Швидко промайнуло наше свято.
    Господиня:
    Ми були б дуже раді, якби від нинішнього свята ви залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови.
    Ведуча:

    Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
    Але ти, дитино,
    покликана захищати своїми долоньками
    крихітну свічечку букви «І», а також,
    витягнувшись на пальчиках,
    оберігати місячний серпик «Є»,
    що зрізаний з неба
    разом із ниточкою.
    Бо кажуть, дитино, —
    що мова наша солов'їна.
    Правильно кажуть,
    Але затям собі,
    що колись
    можуть настати і такі часи,
    коли нашої мови
    не буде пам'ятати
    навіть найменший соловейко.
    Тому не можна покладатися
    тільки на солов’їв, дитино.
    Ведучий:
    Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що таке для людей рідна мова. Це — тиха мамина колискова, мудре батьківське слово. Це — наша гордість. Бережімо її, гордо всім заявляймо: «Я — українець. Син чи донька цієї землі. Я пишаюся цим, люблю свій народ, свою землю, свою мову!»
    (Пісня «Україночка»).
    Ведуча:До побачення, дорогі наші друзі! До нових зустрічей!


        

    Категория: Свята | Добавил: bilkishkola
    Просмотров: 5387 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 1.0/1
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *: