Середа
18.10.2017
13:54
Категорії розділу
Новини школи [40]
Шкільна газета "Карпатська зірка" [6]
Самодіяльність школи [1]
Історія школи [2]
Історія села Білки [6]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Січень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всьго опитувань: 351
Міні-чат
Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Статистика
    Білківська ЗОШ І-ІІІ ступенів
    Головна » 2010 » Січень » 30 » Про село Білки з енциклопедіїї міст і сіл УРСР, Закарпатська область
    23:16
    Про село Білки з енциклопедіїї міст і сіл УРСР, Закарпатська область

    Село БІЛКИ

    Білки— село -центр сільської Ради-розташоване в долині річки Боржави, при впадінні в неї річки Білки, за 8 км від Іршави. Населення — 7320 чоловік. Через село проходить вузькоколійна залізниця Берегове - Кушниця та автомагіс­тралі на Ужгород, Берегове, Виноградів і Кушницю.

    На території села виявлено залишки трьох поселень доби неоліту (IV—III ти­сячоліття до   н. е.), знаряддя праці людей бронзового віку (II тисячоліття до п. е.). Поселення та два могильники, що датуються VI—III ст. до н. е., мають спільні риси з пам'ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров'ї. На околиці села збереглися залишки слов'янського городища VIII—IX століття н. е. пло­щею понад 2 тис. кв. м2, округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.

    Перші письмові згадки про село датуються XIII століттям. Дарувальна грамота від 1245 року свідчить, що король Бела IV подарував Білки разом з іншими селами Боржавської долини угорському феодалу Карачоні, який примусив жителів цих сіл збудувати на місці старого городища кам'яний замок. Карачоні стали володарями величезного маєтку па Боржаві, а тисячі селян — їхніми кріпаками. До маєтку належали також села Дубрівка, Великий Раковець, Малий Раковець, Імстичеве, Комар, Розтока з лісами, повноводними ріками та багатими боржавськими поло­нинами. На початку XIV століття маєток Карачоні занепадає. Жорстока експлуата­ція селян, крайнє розорення їх набігами сусідніх феодалів поступово привели до розвалу родового гнізда колись великого магната.

    Вірним помічником поневолювачів була церква. На 1837 рік у Білках налі­чувалось 2105 чол. українського, 40 — угорського та 40 — єврейського населення;

    були католицька, реформатська, уніатська, єврейська та православна церкви. Не випадково селяни кепкували: «Кинеш на собаку — попадеш в попа». Священики різних мастей обкладали селян численними податками (коблина, роковина), погір­шуючи їх і без того тяжке становище.

    Крім панщини, церковних повинностей, селяни несли також непосильний тягар комітетських, дорожних та державних податків. З часом експлуатація селян зрос­тала. Замість десятини на користь пана була введена дев'ятина. Селяни-кріпаки повинні були нести на панський двір дев'яту частину врожаю, худоби, птиці та меду.

    Непокірні кріпаки не раз виступали проти феодального гноблення. На берегах Боржави в 1514 році діяли повстанці Дєрдя Дожі, воїни-куруци Ференца II Ракоці;

    в лавах його армії було чимало білківських селян.

    На околиці села збереглась вирубана в скелі криниця, з якої, як свідчить па­м'ятний напис, "Пив воду Ференц II Ракоці”.

    Згодом білківські ліси були пристанищем опришків славного О. Довбуша, І. Пинті,              І. Пискливого та інших. Документальні матеріали наводять немало пріз­вищ білківських опришків. Панівні класи жорстоко розправлялися з учасниками антифеодальних виступів. Особливого спустошення Білки зазнали після поразки визвольної війни 1703—1711 рр. На 1720 рік тут проживало всього 35 селянських родин. Феодали змушені були переселити сюди кріпаків з інших сіл.

    Крім визискування селян, білківські дворяни шукали й інших шляхів збага­чення — одні будували невеликі підприємства, інші — вдавалися до торгівлі. Так, на початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноли­варне підприємство, тартак та декілька млинів. У Білках також випалювали вапно.

    А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись тор­гівлею і відкривати млини та корчми.

    З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської долини, починають рости як торговий центр. Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купу­вати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до кате­горії сільських містечок.

    За переписом 1828 року, в Білках було понад 120 будинків, у т. ч. 28 домів горожан, 28 — кріпаків-йоббадіїв, 42 — желяри, 23 — піджеляри.

    Формальна відміна кріпацтва без повного соціального і національного визво­лення мало що дала селянам. Ще багато десятиріч- вони змушені були працювати на панській землі. Натуральна оренда, коблина і роковина поєднувались тепер з новітнім капіталістичним зиском з боку лихварів, торговців та підприємців.

    Та чи не найголовнішим лихом білківських селян було безземелля. Невеликі клаптики селянських наділів були буквально затиснутими з усіх боків землями сільських багатіїв. Білківська біднота гірко жартувала: «Захочеш, Петре, відпо­чити в полудень на своєму полі,— лягай посередині та не забудь ноги підібрати: простягнешся — панську землю примнеш».

    І. Я. Франко, маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економіч­не та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. Драгоманова, що він зацікавлений побувати в Білках, «...про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної общини, і то, мабуть, чи не заснована па спільній управі поляй..

    На 1873 рік у селі було 728 дворів, 3633 жителі, яким належав 10341 гольд землі, в т. ч. 2040 гольдів орної.

    Населення Білок, як і раніше, було змішаним, у 1881 році тут проживало по­над 2900 українців, 628 євреїв, 100 угорців, 19 німців, 15 словаків.

    Сільським багатіям належали майже всі кращі землі. Так, Мор Фрідман мав 127 гольдів орної землі, 50 гольдів луків, 53 — пасовиськ, 6 — лісу, а всього — понад 240 гольдів землі; Лейба Вольцович володів 36 гольдами орної землі, 33— луків, 36—пасовиськ, а всього—понад 111 гольдами кращої землі. В той же час абсолютна більшість селян володіла 1—2 гольдами землі або була зовсім без­земельною.

    Доведені до відчаю, обплутані боргами селяни нерідко вирушали в пошуках щастя до Бельгії, Франції та далекої Америки. Багато з них повмирало в дорозі чи на виснажливих роботах. Та голод щороку гнав на заробітки нові сотні білків­ських селян. Лише в 1900 році з Білок виїхало 450 селян. В одну Америку з села вибуло 265 чоловік.

    Не тільки злидні, а й темрява та неосвіченість гнітили селян. Перша державна школа на 2 класи була відкрита в Білках лише 1875 року. Проте цю школу могло відвідувати не більше 80 дітей, тобто менше восьмої частини дітей шкільного віку. На початку XX століття на присілках було відкрито ще 5 однокласних шкіл, в яких малограмотні дяки навчали читати по-угорськи і молитись. Проте більшість дітей не могла відвідувати і цих шкіл. Близько 90 проц. дорослого населення Білок зали­шалось неписьменним.

    Ні про яку   ,медичну допомогу не могло бути й мови.

    Звістка про першу російську революцію 1905—1907 рр. сколихнула селян Білок. Кривавими були «вибори» 15 січня 1906 року, коли, всупереч волі селян,

    по зфальшованому сільськими багатіями протоколу на посаду сільського старости було «переобрано» ненависного куркуля Шандора Орбана. Це зухваль­ство викликало обурення селян, які стали вима­гати обрання свого кандидата — Юрка Горзова.

     Викликані окружним начальником жандарми від­крили по селянах вогонь: 13 чол. було вбито, понад 30 — тяжкопоранено, 13 чол.— кинуто у в”язницю за «організацію бунту». Жорстока розправа над беззахисними селянами сколихнула всю округу.Судовий процес у Береговому затягнувся на цілих п'ять місяців; врешті судді змушені були визнати винними карателів. Показове рішення буржуаз­ного суду — сільський нотар був оштрафований на 1000 крон, окружний начальник жандармерії — на 400 крон. Та щоб селяни не відчували себе пере­можцями, «бунтівники» були засуджені на різні строки тюремного ув”язнення.

        Ще довго після цього не стихали заворушення   селян. Уніатський піп Романець в 1907 році доносив окружній жандармерії «про підновлення революційних заворушень селян Білок”.

        Політичне безправ'я та національне гноблення лише завершували собою картину злиднів і поне­вірянь білківських селян. Особливо погіршало їх становище в роки першої світової імперіалістичної війни. Угорський чиновник писав про результати обстеження, проведеного в Білках: «...Кількість сімей, що не мають майна, живуть здебільшого з воєнної допомоги і не мають жодного продовольства, складає 60—70 процентів...». Далі він зазначав, що «в дуже багатьох хатах зовсім не було хліба і борошна, і весь запас продовольства складався з 5—6 кг поганенької картоплі, яку, зваривши, їли з лушпинням», що «особливо серед дітей лютували епідемії дизентерії, тифу». Чиновник писав далі, що жителі таких сіл, як Білки «...і в мир­ний час, навіть після хорошого врожаю, купували багато тисяч центнерів куку­рудзи, бо власний врожай ніколи не був достатнім».

    Та й звідки йому бути достатнім, коли в розпорядженні селянина був лише клаптик пісної гірської землі, а лопата й мотика — єдиними «машинами» для його обробітку.

       Перша світова війна, мобілізація в армію, реквізиції для фронту коней, рогатої худоби, фуражу і зерна поставили більшість білківських селян на грань голод­ної смерті.

    Першими пропагандистами ленінських ідей в Білках були колишні військово­полонені, які поверталися в рідне село, пройшовши школу революційної боротьби в Росії. Чимало з них, зокрема Петро Семак, Юрій Зовдун, Олекса Бажів, Петро і Микола Горзови захищали владу Рад в лавах інтернаціональних частин Червоної Армії. За їх участю наприкінці 1918 року в Білках відбувся великий виступ селян.

    Трудівники села виступали активними поборниками возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. На Хустському народному з'їзді 21 січня 1919 року делегати Білок Юрій Попович, Василь Біров, Михайло Сенинець, Денис Горзов приєд­нали свої голоси до вимог за возз'єднання Закарпаття з Україною.

    Як тільки до Білок дійшла звістка про встановлення Радянської влади в Угор­щині, 23 березня 1919 року в селі було створено Раду робітників, солдатів і селян, яка взяла під свій контроль підприємства торгівлі і розподіл продовольчих това­рів, повела боротьбу з спекулянтами і лихварями. 8 квітня були проведені вибори до Рад — перші вільні вибори в Білках. Рада вжила ряд заходів по покращенню ( побутових умов бідноти, зокрема вдів та сиріт. Для підтримання порядку і рево­люційної законності в селі було створено загін Червоної варти. Коли на Закар­патті розпочалось формування частин Русинської Червоної гвардії, одними з перших до неї вступило 120 жителів села.

    Героїчній Угорській Радянській Республіці не вдалось відбити напад інтер­вентів. Після запеклих боїв війська боярської Румунії 26 квітня вступили в село. Розпочались переслідування активістів Радянської влади, десятки яких було ки­нуто до в'язниці, а частина змушена була ховатись по лісах або емігрувати.

    Всупереч волі трудящих, Закарпатська Україна в 1919 році була включена до складу буржуазної Чехословаччини.

    В 1923 році остаточно оформляється сільська організація КПЧ, ініціаторами створення якої були Петро Семак (секретар), Іван Феннич, Василь Жупанин, Іван та Юрій Семаки та інші. Комуністи села розгортають широку агітаційно-масову роботу. Білківська комуністична організація нараховувала від 30 до 50 членів пар­тії. Неухильно зростав її авторитет; якщо на перших виборах до сільського пред­ставництва в 1923 році комуністи одержали 83 голоси, то вже на парламентських виборах 1924 року за них голосувало 300 чол., на парламентських виборах 1925 року — 423, а на сільських виборах 1927 року — 470 чоловік. Попри всі махінації нотаря і жандармів, до сільського представництва було обрано 9 ко­муністів.

    Уніатський піп Віктор Хома доносив в окружне управління про загрозливий вплив комуністів у Білках. Віце-губернатор Закарпаття Розсипал в зв'язку з цим погрожував: «Якщо комуністам буде залишено попередню волю щодо ведення агі­тації, то можуть виникнути конфлікти».

    Проте всі заходи властей не дали бажаних наслідків. Комуністи організовують масові демонстрації, маївки, мітинги. Так, 1 Травня 1926 року на заклик комуні­стів відбувся мітинг за участю близько 500 чоловік. Сюди прийшла біднота сусід­ніх сіл. Жандарми марно намагались розігнати мітинг, селяни закінчили його під спів «Інтернаціоналу» і, вишикувавшись у колони, пішли до Іршави на окружну демонстрацію.

    Комуністи викривали лицемірну суть аграрної реформи, роз'яснювали, що вона не передбачає передачу поміщицької землі бідноті, що її справжня мета зміц­нити куркульський прошарок на селі. Так воно і було — ніхто з білківських бід­няків не одержав жодного клаптика землі. В 1928 році з 1350 га землі, що належала селу, 364 га володіли поміщики, ще 350 га належало 15 куркулям, на долю ж 1806 бідняцьких та середняцьких господарств залишалось всього 636 га гіршої землі, тобто менше половини гектара на сім'ю8.

    Білківські бідняки, орендуючи у поміщиків невеликі клаптики землі, попа­дали в борги до лихварів. Особливо тяжкими були голодні роки світової економіч­ної кризи 1929—1933 років. Екзекутори з жандармами забирали у селян останню одежину, іноді підстерігали бідняка біля магазину і відбирали у нього. останні крони, призначені на гас чи сіль.

    Комуністи організували боротьбу проти екзекуцій, проводили «голодні походи». У лютому 1933 року в Білках відбувся масовий мітинг, на якому виступив з промовою член робітничої делегації, яка повернулася з СРСР, Якаб Барталан. Його розповідь про досягнення трудящих Країни Рад селяни слухали з величезним захопленням. Збори прийняли резолюцію протесту протії переслідувань борців за хліб, працю, землю та волю, було проведено збір коштів для заарештованих2. У березні відбулась нова масова демонстрація протесту проти безробіття. У мітин­гах та демонстраціях брали участь і трудящі жінки. В день 8 Березня 1936 року в Білках відбувся мітинг за участю 1300 жінок з чотирьох сусідніх сіл.

    Виявляючи солідарність з республіканською Іспанією, у серпні 1936 року по­над 300 селян Білок прийняли резолюцію з вимогою до уряду вільного продажу зброї республіканській Іспанії. Комуністи організували збір коштів на допомогу республіканцям та бійцям інтернаціональних бригад. В час, коли сама Чехословаччина стала об'єктом загарбницьких намагань фашистських держав, у селі прово­дяться масові антифашистські демонстрації.

    За переписом 1930 року, в Білках було 1155 будинків, 5614 жителів, у т. ч. 4424 українці, 1068 євреїв, 56 угорців, 41 чех та 25 чол. інших національностей. Насе­лення не одержувало ніякої медичної допомоги, з культосвітніх закладів у селі була тільки маленька общинна бібліотека. Більше половини жителів Білок були неписьменними. В Білках лише 14 чол. мали середню освіту і 2 — вищу . В селі діяла тільки горожанська та початкова школи з українською мовою викладання. Крім того, в Білках при горожанській школі були класи з чеською мовою викла­дання та чеська початкова школа з 8 вчителями.

    У Білках, як і по всьому Закарпатті, дедалі посилювалася чехізація україн­ського населення. В тогочасній пресі відзначалося: «...чеські школи стало закла­даються не лише по містах, але й по таких селах, де нема лиш жодної дитини (розу­міється — чеської національності — прим. ред.), як приміром в Білках, тоді коли на одного українського вчителя припадає 200—250 дітей, тоді, коли на Верховині на кожнім другім селі немає школи. Третина наших дітей зістається аналфабетами, бо українського вчителя наганяють, а замість того закладають чеські школи і там, де село, крім пограничного сторожа, чехів і не бачить».

    15 березня 1939 року угорські фашистські окупанти вступили в Білки. Настали чорні дні неволі. У селі встановився режим терору і насильства. Особливо переслі­дуються комуністи. Та вже в 1940 році підпільники організували маївку, випус­тили антифашистську листівку, по всьому селу вивісили лозунги: «Прийде час розплати, кати!», «Хай живе Червона Армія!». В Білки прибули карателі, розпо­чалися арешти, катування.

    Десятки селян вступили до партизанських загонів, які діяли в навколишніх лісах. Близько ста юнаків та дівчат нелегально перейшли в СРСР. Багато з них, зокрема Іван Пальчей, Іван Митровці, Василь Палатош, вступили до лав Червоної Армії та Чехословацького корпусу.

    За час угорсько-німецької фашистської окупації 1720 чол., у т. ч. майже все єврейське населення Білок, було закатовано в концтаборах.

    25 жовтня 1944 року трудящі Білок зустрічали хлібом-сіллю Червону Армію-визволительку. У той незабутній день відбувся тисячний мітинг селян, які сердечно вітали воїнів. Командира військової частини майора Д. Є. Бєлкіна було проголошено почесним громадянином Білок.

    Вже в перші дні визволення 126 громадян села вступили добровольцями до лав Червоної Армії. В боях з фашизмом смертю героїв загинули: Василь Ігнатко, Юрій Овсак, Петро Штефаньо, Василь Синяк, Василь Зейкан, Василь Звонар, Петро Білинець, Денис Соловка та інші. Імена 18 полеглих героїв викарбувані золотом на пам'ятнику борцям за визволення, спорудженому у 1965 році в дні святкування 20-річчя визволення Закарпаття Радянською Армією.

    Ще лунала гарматна канонада, а в Білках уже налагоджувалось мирне життя — без панів і окупантів. Відновила діяльність сільська комуністична організація. Вже 26 жовтня комуністи провели вибори сільського Народного комітету, до складу якого ввійшли активісти комуністичної організації — Петро Ігнатко, Юрій Семак, Іван Данканич, Василь Жупан, Іван Пальчей та Іван Фірцак, які 26 листопада на І з'їзді Народних комітетів у Мукачевому голосували за возз'єднання Закар­паття з Радянською Україною. З перших днів свого існування Народний комітет розгортай роботу по організації допомоги Червоній Армії та покращанню життєвих умов бідноти. Особливу увагу було звернуто на матеріальну підтримку родин доб­ровольців — вони одержали паливо, насіння для посіву, продовольство, грошову допомогу .

    Було взято на облік і розподілено між селянами поміщицькі та куркульські землі. Земельні наділи одержали 560 білківських селянських господарств. Кому­ністи через Народний комітет потурбувались, щоб ці наділи були засіяні. В цьому допомогла Червона Армія, яка подарувала селу два вагони пшениці. І пізніше трудящі Білок не раз одержували від командування Червоної Армії та уряду Ра­дянської України продовольство, матеріали і товари.

    Вже 17 грудня 1944 року в Білках, крім 5 початкових, стала діяти середня школа. Дещо згодом була відкрита вечірня середня школа для підлітків та в при­сілку Ковбасові — 8-річна школа. Комуністи організовували роботу культармійців, які навчили читати і писати понад 1000 чол. дорослого населення села.

    Проте достаток приходив повільно у хати бідняків. Одноосібне господарство не могло задовольнити потреб трудівників; у селі заговорили про колгоспи. За пропозицією комуністів була створена ініціативна група по організації колгоспу.

    У березні 1948 року було створено перший білківський колгосп — «За нове життя». Якщо па початку створення в ньому налічувалося всього 18 бідняцьких господарств, то вже протягом року в сільськогосподарську артіль вступило понад 300 господарств. Того року було створено другий колгосп — ім. Радянської Кон­ституції, в складі близько 400 селянських господарств. До весни 1949 року в Білках було повністю завершено суцільну колективізацію. Об'єднання обох артілей в одну — колгосп «За нове життя», сприяло його дальшому розвитку: вже наприкінці 1952 року він став мільйонером. Велику роботу по зміцненню господарства артілі проводить партійна організація Білок, зокрема комуністи В. Коровський, С. Фір­цак. В. Потушняк.

    Завдяки самовідданій праці колгоспників, артіль стала одним з найрозвину­тіших, багатогалузевих господарств району. На 1968 рік колгосп «За нове життя» мав 3158 га земельних угідь, у т. ч. 1205 га ріллі, 612 га садів та ягідників, 252 га виноградників, 359 га сіножатей і 732 га пасовиськ. В цілому валовий збір зерна в колгоспі за період з 1951 року зріс в 5 разів. Різко збільшилось поголів'я всіх видів громадського тваринництва. Якщо в 1950 році в колгоспі було всього 120 голів великої рогатої худоби, в т. ч.— 50 корів, то на 1968 рік налічувалось 1450 голів великої рогатої худоби, зокрема 550 корів. Того року на 100 га сільськогосподарських угідь вироблялось 336 ц молока, 65 ц м'яса, 155 кг вовни.

    Колгосп досяг успіхів і в садівництві та виноградарстві. З часу організації кол­госпу посаджено понад 460 нових садів та ягідників. На 1968 рік у колгоспі було 612 га саду, з них 90 га плодоносного, 252 га виноградників, у т. ч. 233 га плодо­носних. Тільки від виноградарства у 1967 році колгосп одержав понад 100тис.крб.чистого прибутку.

    Перспективним для колгоспу стало також вирощування тютюну, цукрових буряків та овочів.

    Про зростання артільного господарства свідчить, зокрема, розмах будівництва. На 1968 рік колгосп мав 3 конюшні, 6 вівчарень, телятник, 4 свинарники, 2 кормо­цехи, кормокухню, млин, олійницю, кузню, столярню, колесарню, пилораму, кошикарню, цех по переробці винограду, цехи по виробництву сухих і масляних красок, кар'єри по добуванню каменю, дві майстерні по ремонту сільгоспмашин тощо.

    В господарстві усі основні роботи виконуються за допомогою машин і механіз­мів. На 1967 рік тут було ЗО тракторів у 15-сильному обчисленні, 20 електромоторів, 8 різних комбайнів, 19 вантажних автомашин, 2 екскаватори, 2 дощувальні уста­новки, складні зерноочисні, кормопереробні та інші машини і механізми.

    Завдяки зростанню врожайності та розвитку громадського тваринництва і до­поміжних підприємств різко зросли прибутки та неподільні фонди колгоспу. Порів­няно з 1950 роком у 1967 році грошові прибутки колгоспу збільшились майже в 19 разів, а неподільні фонди — в 23 рази.

    Сумлінна праця білківських колгоспників була високо оцінена партією та урядом. В 1958 році 17 передовиків колгоспу були нагороджені орденами і меда­лями, а знатному ланковому комуністу Ю. Ю. Пітрі присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Колишній батрак, який не мав навіть власної хати, став прославленим хліборобом. Трудящі Іршавщини двічі обирали його депутатом Вер­ховної Ради СРСР шостого і сьомого скликань. Ордена Леніна було удостоєно завідуючого молочно-товарною фермою колгоспу П. Ігнатка, ордена Трудового Червоного Прапора — ланкового Ю. Химинця, колгоспників Ю. Кришеника, Г. Копа, Ю. Білинця та Йосипа Пораду.

    У відповідь на високу нагороду ланка Юрія Пітри домоглась нових успіхів:

    протягом останніх років ланка збирає в середньому не менше як по 100 цнт сухого зерна кукурудзи з гектара. На базі цієї ланки за постановою райкому партії в кол­госпі «За нове життя» було створено школу передових методів праці, в якій стало навчатись агротехніці десятки ланкових з багатьох колгоспів області. Ім'я знатного ланкового Ю. Ю. Пітри добре відоме також трудівникам полів сусідньої Саболч-Сатмарської області Угорської Народної Республіки та Східно-Словацького краю Чехословацької Соціалістичної Республіки, де він неодноразово бував, обмінюючись досвідом.

     До 50 роковин Великого Жовтня жителі села провели значну роботу по соціально-культурному будівництву і благоустрою.Збудовано кафе "Зірка”, кондитерський цех соко-винного заводу, двоповерховий універмаг, комбінат побутового обслуговування, лазню, реконстру­йовано кінотеатр.               :

    Жите

    Категория: Історія села Білки | Просмотров: 3328 | Добавил: bilkishkola | Рейтинг: 4.4/10
    Всего комментариев: 0
    Имя *:
    Email *:
    Код *: