Школа над Боржавою Поштовхом для написания деяких фрагментів з історії Білківської горожанської школи стали враження від прочитання невеликої, з пожовтілими від часу сторінками, книжечки. Назва її - "Десять літ горожанської школи в Білках", була видана в Мукачеві у 1933 році. Щоб довідатись більше про школярське життя академії над Боржавою (не випадково називаю її академією, бо заслуговує того), я розкриваю солідний том "Історії міст і сіл УРСР, Закарпатська область". А там, у нарисі про Білки, майже нічогісінько не згадується про першу на Іршавщині "горожанку", себто неповну середню школу. Неначе її не було і не могло бути в буржуазні часи. Що казати, коли у радянській історичній науці діяв негласний принцип: замовчувати досягнення буржуазного періоду в нашому краї. Мовляв, усе передове, прогресивне, розумне прийшло разом з Червоною Армією. А доти Закарпаття мало зображатись як царина неграмотності, анальфабетів. Говорили, балакали, смакуючи з насолодою фрази про суцільну неграмотність, писали на цю тему наукові розвідки, одержували наукові ступені. А в той же час у радянських школах, у важкі для області часи, в кінці 40-х-на початку 50-х років селянських і міських дітей разом з посланцями із східних областей України рятувала від безграмотності численна когорта випускників горожанських шкіл, гімназій, семінарій і торговельної академії. Пліч-о-пліч працювали разом. Немає жодної галузі народного господарства, де б не працювали ці люди. Не вдаюсь у вихваляння, не впадаю в ейфорію, а скажу відверто, що більшість з них були високоерудованими професіоналами. Їх виховали на кращих традиціях педагогіки Я. Коменського, I. Песталоцці, А. Дістервега, Ф. Рабле. Великий гуманізм і патріотизм супроводжує їх і понині. Життя розпорядилось долею випуск ників Білківської горожанки по-різному. Як кажуть у народі: "Не туди дорога до щастя, куди люди справляють, а куди доленька поведе". Одні, захоплені успіхами будівництва в Радянській Україні, нелегально пе¬реходили угорсько-радянський кордон, щоб самим побачити наяву "російське чудо". Не відали їхні душі, що Союз у той час був обплутаний колючим сплетінням дротів ГУЛАГу. Про це ж ні слова не було ні в радіопередачах з Москви, ні в листівках місцевих "комуніштів". Пізніше, звинувачені в шпигунстві, вони будуть замордовані в тюрмах Сколе, Дрогобича, Стрия або загинуть від голоду, холоду в таборах Колими. Донині невідомо, де перервалась нитка життя, де загубились сліди випускника горожанської школи, уродженця с. Арданово I. В. Соломки, який у 1939 році перейшов у Радянський Союз. І.І. Каштан, що народився в Ільниці, у 23 роки перейшов через границю на радянський бік. Пофортунило йому. Залишили енкаведисти живим. У 1945 році висадили десантом у чеськоморавських лісах, де і партизанив. У повоєнний час займав високі партійні пости. Д.О.Поп визволяв міста і села Чехословаччини, Польщі, нагороджений орденом Слави III ступеня, медаллю "За відвагу". Випускник горожанки із Загаття Василь Попович загинув у боях за визволення Польщі, Михаиле Лях з Імстичова був легіонером Чехословацького кор¬пусу і став полковником. Таке звания має і Михаиле Сабадош із Приборжавського, який мешкає в Кошице, а Василь Вальо був генерал-полковником, за¬ступником міністра оборони колишньої ЧССР. Ціла плеяда випускників стала відомими педагогами: Е. I. Шутяк, І.І. Якима, А. П. Биба, В. I. Палаташ, М. В. Шерегій, І.І. Ільтьо, I. М. Сабадош, Ю. П. Білинець, М. П. Кришеник. У пам'яті жителів Іршавщини залишаться вмілий землевпорядник райвиконкому М. В. Стульник, голови колгоспів В. I. Дудла, Ю. П. Ковач, П. Ю. Біли¬нець. У фінансових колах області відомим є І.І. Ільтьо. Зачитуємося і понині статтями невтомного журналістаВ. М. Іваня. Першою віхою була горожанка в Білках для теперішніх докторів наук - Василя Німчука з Довгого, Василя Гомонная з Мукачівщини та Андрія Пушкаіпа з Виноградівщини. А Іван Кенез - виходець із бідної багатодітної сімї с. Дунковиці став професором економіки технологічного інституту в м. Сідней (Австралія). 3 особливою скорботою згадуємо про молодих хлопців, випускників школи над Боржавою, які загинули в боротьбі з угорськими фашистами у березні 1939 року. Боронячи Карпатську Україну, вони пролили кров біля Хуста на Крас¬ному Полі і в Білках. Вони сказали нам у вічність: "Слава Україні!" А ми шанобливо відповімо: "Героям слава!" Багато емігрувало на Захід, боячись репресій з боку радянського більшовицького режиму. Отак в ретроспективі, шановний читачу, дізнаємося, яких людей виховала ця школа. Та це лише мізерна інформація. Прийдуть інші дослідники і допишуть білі сторінки історії. Просимо великого вибачення у знаменитостей і всіх живу¬щих учнів Білківської горожанки, прізвища яких не згадано. Брак відомостей не дозволяє зробити завершену, цілісну розповідь.
|