Шкільна електронна газета

   Карпатська зірка     Випуск №1

                                         "Вірю в майбутнє твоє, Україно"

        Шановні наші Вчителі. Щиро вітаємо Вас з професійним святом -Днем Вчителя. Нелегку професію Ви обрали в житті - сіяти зерна доброти, мудрості в серця і розум наших учнів.

     Золоті знов каштани й тополі,
     Шкільний дзвоник як серця ритм,
     І в твоїй учительській долі
     Вічним трепотом він дзвенить.

     Кличе, зве, поринає у спомин,
    Де велика родина, шкільна вся сім’я,
    Де твоїх зірочок небо повне,
   Та єдине для них твоє, Вчитель, ім’я.

Із рожевих світанків дитинства,
Доброти, тепла та любові,
Із батьківства та материнства
Вся твоя учительська доля.

Світлом сонця удача хай лине,
Як в калиновій казці неначе,
І нехай джерелом в ній неспинним
Буде радість і сміх дитячий.

                            Шкільна муза

"Моя Україна" То Україна , мов квітка розцвітає, Їй морози зараз не страшні, Бо нові перемоги здобуваєм, А все старе згорає у вогні. Та чи могло по-іншому все бути? Адже у нас історія така! Бо Україна не могла забути Про Скіфа, Русича і Козака! Вони за волю нашую боролись, За неї віддали життя свої. Потрібно, щоб з них приклад брала молодь, А не дивилась на чужі краї. Я вірю: В України є майбутнє. Ніхто не зможе знищити її, Хай мова і культура українська Пускають глибше корінці свої.             Швардак Наталія

"Рідна мова" Україно, рідна мати, Дітей вірних будеш мати, Будеш ти процвітати, І горя не знати . Спам'ятаймось, українці, Щоб кожній дитинці В місті і сільській хатинці Радісно та гордо було За своїх побратимів. Щоб соромно не стало  За ставлення недбале До мови рідної Такої мелодійної. Не маємо ми права, Хоч нелегка ця справа. Мова наша скалічена, Придушена й пригнічена. Кожної днини Словами чужими Ми користуємось, Своїх цураємось! Чому це так ? Не розумію я ніяк. Скажи мені, друже. Поможи нам ,Боже, Піднести Україну, І кожну її дитину Палко навчити Рідну мову любити.       Козак Роман

                                             Життєва історія
                       Вона сиділа, слухаючи плач дощу
                       І дощ у серці намагалась втамувати,
                       А губи шепотіли: «Не прощу.
                       Ну як він міг таке мені сказати?

                       Ну як він міг так залишити нас,
                       Закреслити, забути, загубити?..
                       З яким обличчям я зайду до учнів в клас,
                       Коли за ніч не зможу сльози зупинити?»

                       Рука напівсвідомо потяглась
                       До зошитів, що на столі лежали.
                       Спочатку всі рядки в один злились,
                       І раптом - очі стали тихо зігріватись.

                       Ось Віта написала:
                       «Я так хочу, Щоб моя мама завжди усміхалась...»
                       А Василько-бешкетник вивів гордо:
                       «Я житиму, щоб Україна розцвітала!»

                       Вона відчула: сльози висихають
                       І на очах, і в серці, і в думках.
                       «Рідненькі, - думала, - ну звідки вони знають,
                       Що спокій мій і щастя ось у цих рядках?»

                       І знов листала зошити учнівські,
                       Шукаючи відраду у дитячих творах,
                       І знов поринула в конспекти й плани,
                       Складаючи в думках свій виступ на батьківських зборах.

                       І знов низатиме разок ідей-перлин,
                       Які засяють від таланту і уміння,
                       Від сили таємничого прозріння
                       Покликання, бо кличе до зірок.

                       Нехай в душі не згасне мужності вогонь,
                       Не замулиться чесності джерельце,
                       І ніжним буде хай тепло долонь.
                       Якими ти тримаєш юне серце.

                                                                                   Котич.Р.І.