Василь Керечанин

                                        БІЛКІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ

    Замки, городища, фортеці ми знаходимо й тепер уздовж річки Тиса і її приток. На Іршавщині такі укріплення збереглись уздовж річок Боржава та Іршавка. В ті далекі часи вони контролювали шляхи, що вели в гірську місцевість - Верховину і назад, до Тисо-Дунайської рівнини. А мігрували цими шляхами цілі народи, кочові племена. Одні проходили шляхами нашої території - басейном Верхнього Потисся, а інші надовго зупинялись і будували нові укріплення. Вони і залишили по собі кам'яні рештки матеріальної культури. Вивчаючи їх, можемо судити про ступені розвитку цих народів, їхньої культури, про звичаї та військові походи.

    Так виникло і Білківське городище. Воно височіло на стрімкій гірці над шляхом і річкою Боржава. Крутизна цієї гірки досягає 70-80 градусів, а висота - близько 250 метрів над рівнем моря.

  Очевидно, городище було засновано в першому тисячолітті до н.е. Тепер дуже важко сказати про той народ, що будував городище. Але це були розумні люди, які знаходилися на стадії переходу від мідно-бронзового до залізного віку. Вони вже вміли виплавляти залізо, з якого виробляли міцніші знаряддя праці. Про це свідчать штольні - печери, які є поруч з городищем.

  У II тисячолітті до н.е. територія Верхнього Потисся була заселена дакськими племенами (даки - стародавній народ фракійського походження). В цьому ж столітгі даки утворили могутнє родоплемінне об'єднання, яке вело постійні напади на Римську імперію. Разом з німцями, слов'янами, іншими народами даки руйнували Римську державу, її міста та поселения. Дакія була великою державою, яка охоплювала території Верхнього Потисся, Трансільванії, Румунії, Банатів (частина Угорщини). Побудовані фортеці, городища в нашому краї служили і дакам як опорні пункта. Але в 44 році до н.е. родоплемінне об'єднання даків через міжусобиці стало розпадатися. Цим і скористались римляни, які розпочали війну проти Дакії. 105 року римський   імператор Траян остаточно розгромив Дакію і завоював її. Римські легіонери на своєму шляху спалювали поселения, руйнували фортеці, городища, укріплення. Так було зруйновано і Білківське городище. До нападу римлян воно було огороджено дерев'яними стінами із товстих дубових колод. Залишки дерев'яної закам'янілої стіни і тепер зберігаються у ґрунті городища. 1992 року аспірант Ужгородського університету О.В. Дзембас вів розкопки цього городища і розкопав закам'янілу дубову стіну. Це ще раз нагадує, що і на білківських пагорбах, і на рівнині переважали дубові ліси, які служили матеріалом для будівництва городищ. На це вказує розріз валу городища Стремтура поблизу Іршави, в якому віднайшли дерев'яний каркас зовнішнього валу, на який був насипаний грунт.

   При розкопці городища О.В. Дзембас знайшов уламки керамічного посуду, характерного для культури Гава, яка поширена на всіх старовинних городищах Іршавщини. Але вона характерна і для всіх територій, які входили до могутнього дакського родоплемінного об'єднання.

  Археологічні знахідки на руїнах городища, на схилах горбів розповідають про те, що тут не раз відбувались кровопролитні сутички між ворогуючими сторонами. Було знайдено і брон-зові наконечники списів, залізні уламки бойових сокир тощо.

  Однак таємниці цього городища дотепер ще повністю не розкриті. Археологи ще не раз повернуться до нього і будуть вести пошукову роботу.

  Ще не досить добре досліджені схили горба, де зберігається ця пам'ятна культура. Дослідженню підлягає і навколишня територія як з півдня, так і з півночі, особливо північна частина з боку Лукова, яка дуже приваблива для дослідників.

http://„Скарби рідного краю”