Пошуковий загін юних істориків Білківської ЗОШ І - ІІІ ступенів ,які працюють за напрямком "З попелу забутим" - Позакласна робота - Методична допомога вчителям - Каталог статей

Учасники експедиційного загону "Юних істориків" Список учасників експедиційного загону юних істориків Білківської ЗОШ І - ІІІ ступенів ,які працюють за напрямком "З попелу забутим" Білинець Олександр, Гаврилик Марія ,Кельбас Оксана ,Кізляк Петро ,Матішинець Станіслав, Порада Наталія Поп Сніжанна , Поляк Мар'яна, Староста Марина, Світлинець Ганна, Свириденко Євгенія, Станко Ірина , Якима Іван, Якима Уляна . Керівник групи: вчитель історії школи Ганна Михайлівна Eрделі Однією з героїчних сторінок Великої Вітчизняної війни є визволення тимчасово окупованої території України від німецько-фашистських загарбників. Минає 58 років з часу визволення України від фашистських окупантів. Уже давно заросли травою окопи, зарубцювалися рани війни. І навіть двадцятирічним солдатам, тодішнім захисникам Вітчизни, нині під вісімдесят... Багатьом , дуже багатьом не судилося повернутися з війни. Та пам’ять про них свято бережуть нащадки. В Білківській загальноосвітній школі І- Ш ступенів склалася цілеспрямована система юних туристів -краєзнавців, які проводять роботу за напрямком " 3 попелу забуття". Велика пошукова робота ведеться по складанню " Літопису Великої Вітчизняної війни". Експедиційним загоном юних істориків розроблено заходи , щодо збору матеріалів “ Літопису", а саме: запис спогадів , встановлення раніше невідомих імен воїнів, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками, воїнів-фронтовиків, бойових реліквій, збору експозицій для кімнат, куточків бойової і трудової слави. НА ВІВТАР ВІТЧИЗНИ ДВА МОЛОДІ ЖИТТЯ Ясне небо над щедрою українською землею... Немає на світі більшого щастя від нього. Живемо сьогоденням, пам'ятаємо минувшину, плекаємо майбуття. Наближається важлива історична подія - 5 8-річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Святом із свят називаємо ми День Перемоги нашого народу над фашистською Німеччиною, який займає особливе місце в героїчному літописі нашої Вітчизни. Безмежна вдячність і вічна пам'ять про тих, хто віддав в ім'я врятування країни найдорожче - власне життя, увійшов у безсмертя. Без визволення України у 1944-му, без великої Перемоги у травні 45-го, не постала б держава, ім'я якій - Україна. Народ України, як і всі народи колишнього СРСР, з честю пройшов своєю хресною дорогою. Швидко плине час. Змінюються покоління людей, підростає і вступає у самостійне життя нове покоління, для якого подвиг нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни стає історією. Але не слід забувати тих, хто віддав життя за мирне небо над головою, працював у тилу, забезпечуючи фронт зброєю, хлібом, всім необхідним. Багато цікавих і неповторних пам'яток історії й культури є у нашому прекрасному селі Білках. Серед тих є і найбільш величні, зворушливі і незабутні, які неможливо відвідувати без глибокого жалю, болю, гордості за його героїчне минуле, любові і жалю до тих, хто не повернувся з війни. Це - пам'ятник воїна-визволителя В.Петренка,обеліск учасникам Великої Вітчизняної війни. Вже кілька років учні Білківської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів приймають активну участь у туристсько-краєзнавчій експедиції учнівської молоді «Краса і біль України», зокрема за напрямком «З попелу забуття». Основна мета його - пошукова робота, збір біографічних даних про односельчан - учасників Великої Вітчизняної війни, встановлення місця поховання невідомих раніше солдат, зустрічі з ветеранами війни, їх рідними та близькими загиблих. 24 жовтня 1944 року Червоною Армією визволено Закарпаття. Але війна продовжувалася... Після визволення краю, в Червону Армію добровольцями пішло понад 20 тисяч юнаків і дівчат Закарпаття. Добровольцями стали і 126 юнаків і дівчат с.Білки. Невдовзі Перемога... Та не всі односельчани після закінчення війни повернулися додому. В 1965 році в центрі села Білок споруджено обеліск в честь пам'яті воїнів-односельчан, які загинули на фронтах війни, де викарбовано прізвища загиблих. Серед них - прізвище Василя Петровича Ігнатка. Василь Петрович народився в селі Білках 1923 року. Працював ковалем у селі Довге. Одного осіннього погожого дня 1944 року, попрощавшись із рідними, Василь добровільно вступив у Червону Армію, щоб продовжити визволяти рідний край від загарбників. Час від часу надсилав додому фронтові листи, з яких батьки дізнавалися, де він, на якій території приймає участь у визволенні. Війна закінчилася, але довго ще виходила Олена Василівна, мати Василя, до воріт, очікуючи сина, якого хотілося побачити живим. Та раптом одержала сумну звістку, в якій повідомлялося про смерть Василя. «Сообщаю, что ваш сьін Вася, убитьій 18 апреля на речке Пава. Похоронен на братской могиле в селе Сопольне в Чехии. Я сам старшина подразделения Зозуля С.И. Полевая почта 11211-А». Важко було повірити, що син помер. Та тільки в 1966 році сумніви були розвіяні, тому що, будучи в Чехословаччині, одна із сестер Василя звернулася по допомогу у пошуках брата до газети «Нове Опавско» із заміткою під заголовком «Хто знав Василя Ігнатка?». На протязі трьох днів відгукнулася вчителька з міста Опава Анна Новоградська. Доказом певності була хусточка, яку Василеві вручила мати, проводжаючи на фронт. Анна Новоградська розповіла, як бачила Василя перед останнім боєм, коли він, мов передчуваючи, що це його останній бій, віддав їй хусточку і просив передати її в село Білки, якщо не повернеться з бою. Про це писала і газета «Нове Опавско» ЗО червня 1966 року в статті «Капоснічек на пам'ятку». Ось така доля двадцятирічного юнака із села Білок. І, майже, на останку свого життя, батькам та рідним Василя вдалося піднести квіти до могили сина, брата, який похований і назавжди залишився у братській могилі м. Опава у Сілезії. з 24 жовтня 1944 року радянські воїни з групою саперів вступили у Білки. Серед них був важко поранений солдат, йому була потрібна невідкладна медична допомога. Від місцевого населення воїни дізналися, що на центральній вулиці в одному з будинків зупинилися дві військові медсестри. Їм і залишили бійці свого пораненого товариша, а самі пішли далі на Захід. Важкі поранення він одержав у боях на Воловеччині, декілька днів перед тим. Білківчани допомагали медсестрам рятувати юнака. Вони приносили свіже молоко, фрукти. Та невблаганна смерть забрала його життя 28 жовтня. Поховали його на сільському кладовищі із військовими почестями. Через кілька днів медсестри вирушили далі за фронтом, а в Білках залишилася могила Невідомого солдата. Протягом довгих років учні школи вели пошукову роботу, щоб встановити прізвище Невідомого солдата, та пошуки не увінчалися успіхом. І тільки через деякий час, коли брат Василя Петровича, Олексій Петрович Петренко, який працював заступником начальника виробничого відділу Київського тресту «Укр ДТСА-АФ рембутмонтаж», приїхав у відрядження до Ужгорода, згадав про похоронку, яку одержала колись мати. Повернувшись додому, звернув увагу на зміст похоронки... «похоронен с отданием воинских почестей, Чехословакия,в об-ласти г.Мукачево, в селе Билке, на гражданском кладбище, могила №1 28.10.1944г». Олексій Петрович приїхав вдруге на Закарпаття, поцікавився про закарпатське село Білки. Дізнався , що це в ста кілометрах від М.Ужгорода. Хвилюючою була поїздка в село Білки. Відвідав сільську раду, школу, де дізнався, що учні школи багато років займаються пошуками, щоб встановити прізвище невідомого солдата. При зустрічі з Василем Петровичем Фірца-ком, який бачив солдата живим, дізнався, що він мав три поранення в спину і одне в поясницю. Про такі саме поранення розповідав односельчанин Петренків, Евламній Заболотний, який разом воював із Василем. Так стали відомі біографічні дані невідомого солдата. Петренко Василь Петрович народився 18 січня 1925 року в селі Сошників Бориспільського району, Київської області, українець. В 1943 році пішов добровільно на фронт вісімнадцятирічним юнаком. Загинув від важких ран у боях за визволення Закарпаття у жовтні 1944 року. Довгий час могила була безіменною, а 9 травня 1980 року, в селі Білках з'явився пам'ятник з фотографією білявого юнака. Гостями білківчан були брат Олексій Петрович Петренко, який проживає в Києві та сестра Уляна Петрівна з с.Сошників. Не змогла приїхати у Білки мати солдата Домаха Антонівна, бо розхвилювавшись після звістки про смерть сина, занедужала і скоро померла. Пам'ять, вдячність... Найглибші людські почуття... Пам'ять матері... Учитель музики Білківської середньої школи Копинець Михайло Іванович присвятив пісню Василю Петренку: ПАМ”ЯТІ МАТЕРІ Шепочуть над сином смереки, Як мати колись під вікном, Шептала, вертайтесь лелеки, До сина замріяним сном. Шептала: вертайтесь, вертайтесь лелеки, До сина замріяним сном. * * * З сльозами в очах виряджала В дорогу вже сина-бійця. Дивилась услід і благала, Щоб вистояв син до кінця. Дивилась услід і благала, благала, Щоб вистояв син до кінця. * * * Та марно надіялась мати Зустріти ще сина хоч раз. Йому довелось помирати В зелених Карпатських горах. Йому довелось, довелось помирати В зелених Карпатських горах. * * * Плин часу ніколи не згладить, Близьку і далеку ту мить. Бо матері пам 'ять не зрадить, Бо матері серце болить. Бо матері пам 'ять ніколи не зрадить, Бо матері серце болить... Учні школи продовжують брати участь в туристсько-краєзнавчій роботі. У даний час працюють над збором фотографій та біографій односельчан - учасників Великої Вітчизняної війни, молодих вояків Карпатської Січі, воїнів-афганців. Традиційними стали у школі зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни «Прийшов у школу фронтовик...», ведеться догляд за могилою В.Петренка та обеліском учасників Великої Вітчизняної війни.
1 2 3 4 5 Категория: Позакласна робота \| Добавил: bilkishkola (24.02.2008) \| Автор: Ерделі Ганна Михайлівна
Просмотров: 3550 \| Рейтинг: 4.2/5

Всего комментариев: 0